Гостевая книга

Дорогой зритель!

Мы знаем, что все в мире происходит неслучайно. И каждая наша встреча с каждым конкретным зрителем тоже не может быть случайной. Мы надеемся, что в момент этой встречи, уникальный и неповторимый, нам удается достучаться до каждого, поделиться тем важным, с чем мы выходим на сцену. Тем, ради чего делается каждый спектакль.

И нам очень важно, с какими эмоциями, мыслями, ощущениями Вы покидаете зал. Чтобы установить такую обратную связь, мы открыли раздел «гостевая книга».

Если сейчас у Вас есть свободная минутка, поделитесь своими впечатлениями, размышлениями…

Записей: 95

  • Надюшка Степанищенко:

    Спасибо за яркий весёлый «Пластилин мира»!!! Мой брат и я хохотали веееесь спектакль. Я никогда не видела более смешных и забавных спектаклей!!! Класссссссссссссссссссссссссссссссссссссссссссссссс!!!!

  • Юлия Пономаренко:

    Огромное вам спасибо за «Пластилин мира»!!! Сын прохохотал весь спектакль, на обратном пути мы скакали, смеялись и вспоминали моменты спектакля, и кажется, где-то по пути потеряли бревно…;) Не факт, что оно не найдется, но мы тогда к вам еще придем, ладно?

  • Мила:

    Очень понравился спектакль Пластилин мира. Очень необычный, захватывает внимание, прекрасные актеры. А вот спектакль Ромео и Джульетта смотреть интересно только тем, кто с пьесой хорошо знаком. Тем, кто не знает пьесы, будет сложно или даже неинтересно.

  • Ольга Водорез, научный сотрудник:

    Дорогой коллектив Театра на Жуках, особая благодарность за спектакль «Пластилин мира»!!! Какой прекрасный выбор показать зрителю именно его в начале серого февраля (природа не особо баловала нас солнечными деньками в тот момент): сочный взрыв, феерия красок и заряд позитива оказались очень уместными! Это как оказаться в нужное время в нужном месте!!! Благодарю от всего сердца!!!

  • Валентина Бутенко:

    «Пластилин мира» смотрела на одном дыхании. После спектакля вспоминала отдельные моменты и улыбалась. Молодцы, в столь маленьком пространстве столько творчества, харизмы и таланта!

  • Пахомов Максим, волонтер:

    07.02.2016 удалось поприсутствовать на спектакле «Пластилин мира» и увидеть такую игру красок, живости, парадоксальности… И очень интересные тексты, думаю, их можно разбирать и разбирать. Можно вот так, сидя на спектакле, удивляться этому буйству идей и перемен…а в какой-то момент время, как и все на сцене, закружилось. Было здорово, спасибо вам. Еще в какой-то момент стало легко и просто. «А вы просто будьте»!

  • Кирило Булкін, театр Перетворення, Київ:

    Дякуємо за майстер-клас, він пройшов творчо і дуже цікаво. Присутні не лише отримали знання і подивилися відеоприклади по темах “документальний театр” і “фізичний театр”, але й змогли у практичних вправах і етюдах відчути специфіку цих театральних жанрів. Учасники щиро вдячні Томмі Лексену і Світлані Бібі за новий досвід, знання і цікаве спілкування, це неодмінно стане їм у пригоді в подальшій роботі у своїх театральних колективах.

  • Светлана Биба, актриса, режиссер, педагог - London:

    An absolute true pleasure working with you!
    Дорогие Театр на Жуках, искренне благодарю за педагогическое турне в Украине проектов Tandem и Окно в Европу, в кооперации с BeFrank Theatre. Одно из моих самых сердечных сотрудничеств :) С нетерпением жду нашей следующей театральной и образовательной работы с Физическим Театром и 2theatre!
    Hugs from London,
    Svetlana
    Artistic Director 2theatre.com

  • Валерия Марич, студентка театрального факультета ХНУИ им.Котляревского:

    Огромнейшее спасибо Театру на Жуках за интересные встречи и возможности познакомиться с такими великими людьми, и взять от них как можно больше за период мастер-классов. Грузинские танцы, документальный театр, пантомима от Светланы, раскрытие своих голосовых возможностей от Марьяны Садовской — огромный Вам поклон! С нетерпением ждем новых встреч, новых мастер-классов в нашем университете :)

  • Ірина Кобзар, актриса Театра ім. Т.Шевченка, викладач театрального факультету ХНУМ ім.Котляревського:

    Завжди люблю приїжджати на Жуки трохи раніше.., щоб не ВСКОЧИТИ у виставу, не вирватися зі своєї дійсності на пару годин, не силкувано перервати свій буденний ритм, а повільно, зупинивши час …навшпиньках, тихесенько, не порушуючи особливого душевного настрою самої ТЕРИТОРІЇ ТЕАТРУ НА ЖУКАХ, приєднатися, доторкнутися, зазирнути у різнокольорові, сяючі віконця теплого і витонченого, візерунками вирізбленого ДОМУ НА ЖУКАХ. Так сталося і цього разу — місто впливало в осінь, люди загорталися в теплий одяг, пахло хризантемами, мерзли кінчики пальців… уже усвідомлюючи це все, відчувала, що… вечір дихатиме поезією… Поезія — це ж не просто ритми і рими…- це і настрій, відокремлений від звичайного поступу часу, і певний інтелектуальний резонанс, і непевний, наче зворохоблений стан душі, і очікування, і розчарування, і ТОНКІ, ЗДОРОВІ ЕНЕРГІЇ БУТТЯ. Отакою я вже впливла до театру, і тут — МУЗИКА… ледь чутні звуки чи то лютні, чи то клавесину, аж під ребрами щось почало… чи-то булькати, чи-то пухирчиками щастя лопатися… так легко стало. Ніжно-ніжно, наче тобі в очі глянуло крихітне живе створіння… і побачило тебе в тобі, і всміхнулося до такої міри лагідно, що раптом із самої глибини в тебе вирвалися і стогін, і сльози, і посмішка одномоментно, і голоси…відчуття, що мене перенесли в часі, в просторі, до іншого виміру… і простору, що дихав передчуттям. А потім — перша музично-симфонічна цитата із давно любленого і багато разів баченого балету… і ти вже у своєму минулому, коли тобі… так само років 14-15…і перші враження від різнобарвних тлумачень «повісті, найсумнішої на світі» — сінематографічного, театрального, музичного… і обличчя людей, що наче виникали теж з мого минулого. Хтось когось нагадував. Чийсь голос викликав якісь асоціації з голосами тих, хто вже відійшов, або назавжди кудись виїхав. Поєднання білого та червоного на тлі чорного — звичайної для трагедії кольорової гами тільки додавало об’єму усьому, що відчувалося… А потім ТЕКСТИ. Раніше я від цього слова смикалася — а тепер розумію, що увесь театр найближчих десятиліть — це усе ж певні відсторонення актора від тексту — це і ознака сучасної мови, і претензія на нові пошуки в царині інтелектуального театру, бо УЯВА як інструмент театрального процесу все менше і менше здатна нас затягувати у свої тенета… через карколомну швидкість зростання гаджетів в нашому житті, які в момент можуть візуалізувати будь-що і в якому завгодно вимірі. Отже — моїм мізкам від усього, що відбувалося на сцені, — була робота. А це означає, що театр мене «за дурепу» не тримав — він включав усю мою систему осмислення дійсності — а це — знову ознака СУЧАСНОСТІ на театрі. Я ж, знаючи навіть деякі тексти напам»ять, все одно проникалася тим особливим ліричним настроєм, який був основним лейтмотивом вистави. Лірика — це те, чого нам так не вистачає… усьому організму людини. Давно, гостро, болісно. Ми переживаємо СОТНІ драм і трагедій щоденно, вже навіть не усвідомлюючи, що це, драма чи трагедія. Починаючи від перших кадрів новин за вранішньою філіжанкою кави і закінчуючи останнім постом на ФБ від когось з друзів про катастрофу, що наближається разом із місцевими виборами… це все стало… пробачте, — фікцією, фоном, гамірним тоном, що оповиває життя, а лірика — це тонка, чуттєва, може трохи не галаслива, але справжня жива інтонація, інтонація наших мрій, наших секретних сакральних шукань. Дякую усім, хто занурив мене в той вечір в цю атмосферу — театрові, режисерові, акторам, глядачам. З радістю і сподіваннями на нові зустрічі. Ваша шанувальниця І.Кобзар

Оставьте запись

Анти-спам: выполните заданиеWordPress CAPTCHA