Польська театральна альтернатива в Україні: звук, ритуал, емоція

13.04.2012

Портал Культура, публикация от 12 апреля 2012 года

http://uaculture.com/TheaterDance/Lists/Reviews/DispFormTrue.aspx?ID=16

Світлана Баженова

Інколи здається, що Польша — найтеатральніша європейська країна. Майже в кожному маленькому місті разом з державним академічним театром існує ціла низка недержавних альтернативних театрів. І саме таким є театр «Брама» з невеликого польського міста Голеньов. Знайомство українського глядача з цим незвичайним (для української театральної реальності) видовищем стало можливим завдяки такому ж недержавному, а тому і незалежному харківському Театру на Жуках.  Вже другий рік поспіль цей театр знайомить українського глядача з польською театральною традицією. Цей проект підтримується Міністерством культури Польщі, Інститутом Адама Міцкевича та Польським інститутом в Києві. Також партнерами театру виступили  Генеральне консульство Польщі в Харкові і Національний університет «Юридична академія України ім. Я.Мудрого».

Можливо, Дмитро Терновий, продюсер Театру на Жуках, цим проектом відкриє для Харкова, якщо не вікно, то хоча б кватирку в європейський театральний простір.

Театр «Брама» -  музичний театр. В українського глядача визначення «музичний театр» насамперед викликає асоціації з театром музичної комедії, оперетою, оперою чи мюзиклом. «Брама» — це принципово інший формат музичного театру. Причому не тільки для України, а й для Польщі також. Режисер театру Даніель Яцевич деякою мірою сповідує принципи театральної системи Єжи Гротовського, яка отримала назву «бідний театр». В такому театрі свідомо відмовляються від будь-яких театральних ефектів, сценографії, костюмів, гриму. Повертаючиться до естетики театру «Брама», можна сказати , що спів стає цілком органічною та майже єдиною формою сценічного існування акторів.

Польський театр представив глядачам дві вистави: «Відчуття у звуці» і «Ми».  Це вистави різних періодів, з різною проблематикою, але їх об’єднує те, що в центрі уваги завжди людина, її енергетика і відчуття.  Спектакль «Ми» було поставлено в 2007 році, він став першим вагомим досягненням театру. Акторам тоді було 15-16 років, та з цією виставою театр «Брама» здійснив гастролі майже по всім куточкам світу — відвідав 36 країн. Це вистава-сповідь. Сповідь кожного актора про себе та своє бачення світу. Та, водночас, це бунт проти систематизації  та уніфікації світу. Бунт проти безглуздої  сучасної цивілізації. Кожен актор розповідає свою глибоко особисту історію, яка той же час є типовою для польської молоді, тим самим створюючи зліпок сучасного суспільства. В історіях розповідають про страхи, самотність та жорстку запрограмованість життя. Але ці молоді люди вміють мріяти, сподіватися та мають сили боротися і не здаватися.

Друга вистава — «Відчуття у звуці» є закономірним наслідком розвитку та професійного зростання театру. ЇЇ прем’єра відбулась в 2010 році. Це вже не окремі і не особисті історії молодих людей. Режисер разом з акторами говорить про загальнолюдські цінності, навіть першооснову життя. Конкретні історії — не важливі, важливе відчуття єдності людини та всесвіту.

Мова Всесвіту — це мова мистецтва. Раціонально пізнати нескінченність існування майже неможливо, але можливо відчути. Музика — найбільш абстрактне мистецтво, тому впливає безпосередньо на підсвідомість та емоційну сферу людини. В театрі «Брама» саме музика створює реальність, вона зрозуміла кожному, незалежно від національності. На сцені немає декорацій, актори одягнути в чорну форму для репетицій. Вистава проходить без гриму, без реквізиту, тільки музичні інструменти в руках та надзвичайні голоси, які створюють дуже насичений змістовний музичний простір.

Ми дивимося виставу та відчуваємо, що ніяких декорацій та костюмів і не потрібно. Ще трохи часу — і стає зрозуміло: вони навіть зайві, адже музика та спів акторів наповнюють весь сценічний простір, декорації просто «не вмістяться». Щільність музики досягає апогею, звук майже матеріалізується. Поліфонічне звучання народних пісень лунає в усіх чотирьох вимірах реальності. Згодом здається, що навіть актори втрачають людську подобу та стають концентрацією звуку.

Виставу побудовано  на основі народних пісень, які актори збирали на батьківщині та привозили з країн де були на гастролях. До речі, перша пісня, з якої розпочалась робота, була саме українська. Згодом до вистави увійшли пісні Африки, Іспаніїї, Грузії, Вірменії, Скандинавіі та Балкан. Ці твори народної творчості створювалися не для раціонального розуміння, а для того, щоб ввібрати у себе досвід багатьох поколінь народів, їх біль, сподівання, духовну спадщину. Актори театру засобами театрального мистецтва дають нам відчути універсальність цих прагнень, єдність людства, синтез культур.

Щоб виявити та донести до глядача ідею вистави Даніель Яцкевич звертається до першоджерела театру — до ритуалу,  де всі мистецтва існують у нерозривній єдності, і є невід’ємною частиною людської свідомості. Вистава «Відчуття у звуці» захоплює глядача цілком. Це розмова актора з глядачем  «від серця до серця». Відновлюється та відроджується ритуальна основа театру, де всі були учасниками дійства. З такого символічного акту об’єднання і починається вистава: актори особисто вітаються з кожним глядачем та знайомляться, і після цього вже неможливо відсторонено дивитись — нас запрошено до участі.

Актори дуже щирі, вони просто живуть на сцені, все відбувається тут і зараз. При чітко фіксованій музичній партитурі, в акторській грі багато імпровізації. Це приклад дуже відкритого театру: відбувається жива розмова, духовний діалог акторів та глядачів. Тому і неможливо залишитися байдужим. Сценічна дія побудована на контрастах: від страждань актори переходять до радості, від ненависті до любові — це такі собі американські гірки для душі, від яких і дух захоплює, і сльози на очах.

Це одна з небагатьох вистав, подивившись яку відчуваєш справжній катарсис. Наприкінці вистави наступає дивне відчуття, що знаходишся на сцені разом з акторами. Співпереживання досягає максимуму,  здається всі вже знаходяться у якомусь трансі. Тому стає можливим парадоксальний фінал. Актори стають у коло спинами до глядачів і співають, в центрі кола світиться стовп світла. На перший погляд, глядача витіснено за межі, і увага спрямована не до залу, а в центр кола. Але, насправді, не очікувано, відчувається себе разом  з ними. Більш того, здається, цей стовп світла — він конкретно для кожного з нас. Кожен — там, в центрі, в сяючому білому потоці, і вся енергетика концентрується в цій точці.

Польский театр «Брама» — це принципово інший формат театру серед української дійсності, і музичного театру зокрема. Він — альтернатива не тільки академічному театру, але і авангардному інтелектуальному театру. Готовність вести діалог універсальною мовою почуттів, відкритість та щирість акторів створили можливість адекватного розуміння та сприйняття вистави українською публікою.